Після розпаду Австро-Угорської імперії нагально виникло питання про майбутню долю Закарпаття. 21 січня 1919 року на "Соборі всіх Русинів, жиючих на Угорщині" в Хусті понад 400 депутатів з усього Закарпаття проголосили приєднання краю до Української Народної Республіки (УНР). Однак критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії не дозволило реалізувати це прагнення. Натомість утворена в еміграції у червні 1918 р. Американська Народна Рада карпатських русинів після перемовин з президентом Чехії Томашем Масариком 12 листопада 1918 р. в Скрентоні (США) прийняла рішення приєднати русинські землі до Чехословацької республіки на федеративних засадах. Це рішення невдовзі було закріплене Сен-Жерменським і Тріанонським мирними договорами, за якими Закарпаття на правах автономії приєднувалося до Чехословаччини під назвою "Підкарпатська Русь".
Після приєднання Закарпаття фактично перетворилось у аграрно-сировинний придаток економічно розвинутих чеських земель. Територія "Підкарпатської Русі" становила 5% усієї території Чехословацької республіки, на якій проживало 9% населення і було розміщено лише 0,07% виробничих потужностей. Питома вага промисловості в економіці краю становила лише 2%, а понад дві третини земель Закарпаття (260 116 га) призначалися чеським військовим колоністам. Майже 90% селянських господарств краю потрапило в боргову кабалу до банків та лихварів. Цей процес зумовили не тільки висока орендна плата, а й численні штрафи та податки, розміри яких за десятиріччя (1919–1929 рр.) збільшилися в 13 разів. Борючись за краще життя, населення активно підтримувало радикальні ліві партії. Зокрема, на виборах 1924 р. комуністи отримали 40% усіх голосів мешканців краю. У 1935 р. кількість відданих за них голосів зменшилась до чверті, однак залишалась більшою за будь-яку іншу партію.
Античеські настрої посилювалися і через централізаторську політику Праги, яка, не зважаючи на міжнародні зобов'язання, протягом мыжвоєнного періоду так і не надала для краю автономію. На Закарпатті перебувала велика кількість чехів (у 1930 р. 30 тис., 70-80% з яких було в урядовому апараті). Привілейованим було становище чеських шкіл: за 20 років відкрито 213 самостійних чеських шкіл.
Політичне життя Закарпаття відбувалось під гаслом боротьби між трьома рухами: русофільським, автохтонним та українським. Український рух, репрезентований молодою інтелігенцією (учительство, студенти), опираючись на живий зв’язок з народом, здобував помітні успіхи. Діяльність товариства "Просвіта" з мережею читалень по всьому краю (в 1936 р. — 14 філій і 233 читальні), "Учительської громади", національного театру, хору в Ужгороді, Пласту, українського шкільництва та вплив української преси спричинилися до перемоги українського національного руху на Закарпатті наприкінці 1930-х рр. Русофільські діячі гуртувалися в "Обществе им. А. Духновича" та навколо Православної церкви, організованої російськими емігрантами й підтриманої чеським урядом на противагу до Греко-католицької церкви.
Складне міжнародне становище Чехословаччини після Мюнхенської угоди та зростаюча боротьба українського населення за політичні права змусили чехословацький уряд погодитися надати Підкарпатській Русі автономний статус. 8 жовтня 1938 р. сформувався перший автономний уряд на чолі з русофілом Андрієм Бродієм, який займав відкриту античеську позицію і хотів приєднати Закарпаття до Угорщини. Наприкінці жовтня його заарештували, а новим прем'єр-міністром призначили українофіла Августина Волошина. У результаті змін в уряді у політичному житті автономного краю перемогли українські сили.
2 листопада 1938 р. рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні значна частина Закарпаття (Ужгородський, Мукачевський, Севлюський округи) з містами Ужгород, Мукачеве та Берегове були передані Угорщині. 3 листопада уряд А. Волошина проголосив, що відтепер країна буде називатися Карпатською Україною, а її столиця переноситься з Ужгорода до Хуста.
22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України та скликання окремого карпато-українського сейму. Уряд, очолюваний А. Волошином, розпочав активну розбудову краю. Проводилася українізація освітньої системи, видавничої справи та адміністрації, налагодилася робота промисловості, транспорту, торгівлі. За активної допомоги ОУН формувались збройні сили молодої держави – Організація народної оборони "Карпатська Січ", що нараховувала від 10 тис. до 15 тис. осіб. Провідні оунівці Михайло Колодзінський, Роман Шухевич, Зенон Коссак та ін. увійшли до Генерального штабу Карпатської Січі. Це занепокоїло Польщу, яка боялася посилення українського національно-визвольного руху в безпосередній близькості від своїх кордонів.
У зовнішній політиці уряд А. Волошина орієнтувався на підтримку і допомогу Німеччини. Однак на початку березня 1939 р. А. Гітлер вирішив передати Закарпаття Угорщині, щоб залучити її до своїх агресивних планів щодо розчленування Чехословаччини.
У ніч з 14 на 15 березня 1939 р. угорські війська вдерлись на територію Закарпаття. У такій критичній ситуації 15 березня 1939 р. сойм у Хусті проголосив повну державну самостійність Карпатської України, прийняв Конституцію, де визначалась назва держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державна мова (українська). Президентом Карпатської України став А. Волошин. Він призначив прем’єр-міністром нового уряду Ю. Ревая і звернувся до Німеччини з проханням прийняти Карпатську Україну під свій протекторат. Німецький уряд відповів негативно і рекомендував не чинити опору угорським військам. Після запеклих боїв і значних втрат 16 березня угорські війська захопили Хуст, а з 18 березня – більшу частину території Карпатської України. У гірських районах окремі загони "Карпатської Січі" продовжували вести боротьбу з ворогом до кінця травня 1939 р. Президент республіки А. Волошин разом з урядом емігрував за кордон і поселився в Празі.
За волю і державність у боях полягло близько 1,5-2 тис. закарпатців. Героїчно загинули командири "Карпатської Січі" М. Колодзінський та З. Коссак. Окрім того, багатьох українців репресували, етапували до концтаборів, а втікачі в СРСР потрапили в ГУЛАГ. Карпатська Україна була поглинута Угорщиною і перестала існувати.
