Після початку німецько-радянської війни війська вермахту швидко просунулись територією України. Західну Україну нацисти окупували в перші тижні бойових дій, а в липні 1942 р. захопили всю територію України.
Спочатку українське населення сприйняло німців як визволителів від сталінського режиму. Таку позицію, зокрема, займала і Організація українських націоналістів (ОУН), яка вбачала в Німеччині свого союзника і ворога Радянського Союзу.
Напередодні німецько-радянської війни керівництво ОУН за сприяння лояльного до українців німецького військового командування сформувало і вишколило дві військові частини: батальйони "Нахтігаль" і "Роланд", які в складі військових частин Абверу мали взяти участь у боротьбі з більшовиками. Вояки "Нахтігалю" першими увійшли до Львова, заволодівши стратегічними пунктами у місті. Це дало можливість 30 червня 1941 р. похідній групі ОУН(б) у Львові, незважаючи на погрози німецького командування, проголосити Акт відновлення Української держави і сформувати Українське державне правління – уряд на чолі з Ярославом Стецьком. За відмову скасувати Акт незалежності нацисти заарештували керівництво ОУН. Провідника ОУН Степана Бандеру відправили до німецького концтабору Заксенгаузен, де його утримували до вересня 1944 р. Українське командування батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд" вимагало звільнити Я. Стецька та С. Бандеру, за що у серпні 1941 р. ці частини були відкликані з фронту і розформовані.
Відразу
після вступу німецьких військ до Києва тут була проведена одна із найбільших
акцій Голокосту в урочищі Бабин Яр, де лише за два дні (29 і 30 вересня 1941
р.) нацисти розстріляли 33,7 тис. київських євреїв (включно з дітьми і
немічними старцями). Протягом усього окупаційного періоду у Бабиному Яру
щовівторка і щоп’ятниці тривали розстріли. Загалом у зловісному місці гітлерівці знищили 150 тис. осіб, з яких 100 тис. київських євреїв, а також
комуністів, учасників радянського підпілля, українських націоналістів,
військовополонених, втікачів із таборів. У січні 1942 р. в Україні було знищено бл. 40 %
довоєнного єврейського населення. Наприкінці весни та восени 1942 р. відбувся
пік розстрілів. У результаті загинула третина євреїв України – бл. 515 тис.
осіб. Загалом в Україні відомо 248 місць масових страт мирного населення нацистами.
Чи не єдиним полегшенням порівняно з більшовицькою окупацією було відродження релігійного життя. Наприкінці 1941 р. в окупованій Україні скрізь відновлювали свою діяльність релігійні громади різних конфесій, відкривали і ремонтували сотні зруйнованих, занедбаних храмів, відбувалося масове хрещення дітей і дорослих. Відновила свою діяльність Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) на чолі з митрополитом Полікарпом Сікорським.
Величезну роль у справі культурного й національного пробудження українців відіграла легальна українська преса. Загалом в окупаційний період виходило понад 300 друкованих видань. Зусиллями колишніх активістів Української революції та національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр. територію Наддніпрянської України вкрила мережа «Просвіт», які сприяли появі сільських і міських «хат-читалень», театрів, хорів, творчих аматорських гуртків, спортивних секцій тощо. З допомогою українських емігрантів та активістів із Західної України у колишній підрадянській Україні почали виникати кооперативи.
Хоча окупаційні
режими на території України відрізнялись, проте вони мали спільні риси.
Основною метою своєї діяльності німецька влада вбачала максимальний
економічний визиск місцевого населення, а свою політику вона реалізовувала шляхом його
винищення для безперешкодного включення українських земель до Третього Рейху. Така політика викликала швидке розчарування у "нових
визволителях" і наростання пасивного та збройного опору населення.
1943 р., після
поразок під Сталінградом та на Курській дузі, німецькі війська почали відступати
з території України. Під час відступу нацисти розстрілювали мирне
населення, руйнували інфраструктуру та промисловість краю. Наприкінці 1944 р.
українські землі знову опинились під комуністичним диктатом.
Дивізія СС "Галичина"
Після поразки вермахту під Сталінградом взимку 1943 р. німецька армія потребувала нових солдатів для поповнення війська. У березні 1943 р. голова дистрикту "Галичина" бригаденфюрер СС Отто Вехтер і Голова Центрального Комітету Володимир Кубійович прийняли рішення про формування зі складу українців добровольчої дивізії під назвою "4-а гренадерська дивізія військ СС Галичина". Напередодні формування дивізії українська сторона висунула низку умов, найважливішими з яких були: дивізія у складі німецької армії мала бути українською, а не німецькою; це мало стосуватися військових відзнак і командного складу; дивізія та її окремі частини не могли використовуватися для боротьби проти власного народу. Проте вимоги не були задоволені повністю.
Станом на 18 червня 1943 р. до дивізії записалося 84 тис. добровольців, 52 тис. з яких пройшли медкомісію. Зараховано було тільки 13 тис. осіб. Після вишколу на поч. лютого 1944 р. на польському військовому полігоні "Гайделягер" біля Дембиці була сформована бойова група у складі трьох ешелонів, яка виїхала в Україну і була кинута в бойові дії у північно-західній частині Галичини та Холмщини, а через місяць повернулась до дивізії. На той час дивізія вже була переведена до військового табору в м. Нойгаммер (Німеччина) для остаточного доформування. У липні 1944 р. німці кинули бійців дивізії проти радянських військ у районі м. Броди.
13 липня 1944 р. радянське командування розпочало Львівсько-Сандомирську операцію, прагнучи оточити німецькі війська в Галичині, захопити Львів і вийти на лінію Вісла-Сян. У результаті наступу 18 липня 13-й корпус, у складі якого перебувала дивізія, потрапив в оточення. Після жорстоких боїв під Бродами 22 липня 13-й корпус припинив своє існування. Залишки дивізії "Галичина" (бл. 1 000 осіб) на чолі з генералом Фріцом Фрайтагом прорвалися з оточення. Решта оточених дивизійників, що не потрапили в радянський полон, перейшли до лав УПА. Згодом дивізія боролася з партизанами на території Чехословаччини. Наприкінці війни, 19 квітня 1945 р., дивізія "Галичина" отримала назву "1-а Українська Дивізія УНА", прорвалась до англійської зони окупації, де була інтернована.
