13 липня-29 серпня 1944 р. радянське верховне командування, прагнучи захопити Західну Україну і вступити на територію Польщі, провело Львівсько-Сандомирську наступальну операцію. Вирішальне значення в межах операції мала битва під Бродами (16-22 липня). Внаслідок боїв між військами 1-го Українського Фронту і частинами вермахту,на боці якого воювала дивізія СС "Галичина", німецькі війська були витиснуті із Західної України.
Після закінчення німецько-радянської війни територія УРСР зазнала істотних змін. 29 червня 1945 р. СРСР і Чехословаччина уклали договір, згідно з яким до складу УРСР увійшла Закарпатська Україна. 16 серпня 1945 р. Радянський Союз уклав договір з Польщею, згідно з яким Лемківщина, Холмщина, Посяння та Підляшшя опинились у складі Польської Народної Республіки, а Галичина та Волинь були закріплені за Радянським Союзом.
У повоєнний період сталінський режим проводив політику насильницької радянізації новоприєднаних українських територій. З приходом ЧА на Волині та Галичині були відновлені партійні та державні органи влади, знову організовані обласні та районні органи КП(б)У. Західноукраїнські міста почали швидко радянізовуватися за рахунок російського населення. У перше повоєнне десятиліття, за підрахунками історика А. Маріанського, до західноукраїнських областей переселилося 1 млн росіян і східних українців. Ці люди прибували як спеціалісти народного господарства і як представники адміністративного апарату імперії.
Радянізація сприяла перетвореннню усіх сфер життя за стандартами тоталітарного суспільства. Утворювались комсомольські та піонерські організації, створювалась агентурна мережа та сітка інформаторів.
Одним з перших кроків сталінського режиму стало знищення Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка відігравала важливу роль в суспільно-політичному та національно-культурному житті українців Галичини. Після смерті митрополита А. Шептицького (листопад 1944 р.) з ініціативи органів держбезпеки розпочалася ліквідація уніатства. Розгорнулась пропагандистська робота щодо дискредитації УГКЦ як "ворога народу" та "знаряддя українського буржуазного націоналізму".
Відновились масові арешти та виселення українського населення на Сибір, північ Росії та в Середню Азію. Посилилась боротьба проти УПА і підпілля ОУН. 7 січня 1945 р. вийшло розпорядження НКВС СРСР за підписом Л. Берії "усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна і направити до Чорногорського спецтабору" (Красноярський край). За офіційними даними у 1944–1953 рр. радянські органи державної безпеки заарештували майже 104 тис. осіб, яких запідозрили у зв’язках з ОУН та УПА. З 1947 р. ОУН і командування УПА переходять до тактики партизанської війни – боротьби невеликими групами, широкої підпільної роботи, саботажу і антирадянської пропаганди. Терором і репресіями радянська влада вела неоголошену війну проти українського народу, що розгорнулася відразу після Другої світової війни.
