Голодомор 1932–1933

Другий за хронологією Голодомор стався через одинадцять років після 1921 року. За соціально-демографічними наслідками він виявився найтрагічнішим, а за методами та формами творен­ня перевершив усі Голодомори в Україні у ХХ столітті.

Хлібозаготівлі, враховуючи їх обов’язковість та карально-репресивний механізм виконання, виявилися одні­єю із фіскальних форм натурально-продуктових повинностей українських селян і стали головною причиною жахливої трагедії Голодомору. 

У липні 1932 р. на конференції ЦК КП(б)У у Харкові було визначено затверджені московським центром розміри хлібопоставок з урожаю 1932 р. у розмірі 356 млн пудів. Новий план був непосильний для все більше деградуючого сільського господарства. Від червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібників вдалося зібрати тільки 136 млн пудів хліба. Станом на 5 жовтня того ж року з 23 тис. 270 колгоспів виконали план тільки 1 тис. 403 колгоспи.

З мізерного збору зернових у 1932 р. в Україні вилучили 52 %, внаслідок чого виникла криза сільськогосподарського виробництва. «Боротьба за хліб», яку ініці­ював В. Молотов та Й. Сталін, перетворилася на війну проти селян. Запопадлива партноменклатура вимагала абсолютного виконан­ня плану хлібозаготівель до 10 грудня, запроваджуючи всілякі репресії.

Голодні селяни залишають село і йдуть до міста шукати хліб

Жовтневий візит Молотова в Україну виявився «переломним». Він вимагав від партійних організацій активної «боротьби за хліб», а від колгоспників - «виконання своїх першочергових зобов’язань перед пролетарською державою». 9 листопада 1932 р. Наркомюст УСРР та Генеральна прокуратура розіслали вказівки місцевим судовим органам, щоб вони забезпечували стягнення хліба із селян.

11 листопада 1932 р. Раднарком УСРР видав інструкцію «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі», яка озброїла місцеві органи влади нормативним доку­ментом. Відповідно до цього документу дозволялося застосовувати репресії, чинити свавілля та знущання над селянами, які не «виконують своїх зобов’язань». Селян-одноосібників штрафували, позбавляли земельно­го наділу, садиби, виселяли поза межі району та області, конфісковували майно. Держава не дбала про селян, вважала їх «во­рожим елементом», забороняла торгувати, не видавала кредиту, насіння.

18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У видав постанову «Про за­ходи по посиленню хлібозаготівель», положення якої виходять за межі політичного рішення. В основних стат­тях Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. йдеться про те, що положення цієї постанови створили умови, несумісні з виживанням, що відповідає поняттю геноцид.

Партійна постанова зобов’язу­вала радянські органи влади «негайно заборонити будь-які витрати всіх натуральних фондів, створених в колгоспах, повністю припинити видачу будь-яких натуравансів у всіх колгоспах, що незадовільно вико­нують план хлібозаготівель», організувати повернення хліба, виданого для громадського харчування, вилучити в окремих кол­госпників та одноосібників, украденого ними зерна під час жнив. У колгоспах, які не виконували плану хлібозаготівель, влашто­вували публічний обмолот зернових з присадибної ділянки кол­госпника, зараховуючи її як видачу на трудодні. Крім переліче­них заходів пропонувалося занесення колгоспів на «чорну дошку», коли відбувалася продовольча та комунікаційна ізоляція кол­госпників у селах. «Чорні дошки» як система примусових заходів і соціальної ізоляції населення на­лежали до карально-репресивного арсеналу партійно-радян­ських органів влади, спрямованих проти «злісних утримувачів хліба».

Охорона зерна від голодних селян

Шість перших експериментальних сіл, занесених на «чорну дошку», стали випробувальним майданчиком сталінської зброї масового фізичного знищення за національною ознакою. Понад 30 тис. українських селян перших шести сіл опинилося в резервації. Згодом майже все сільське населення України було приречене на «чор­ні дошки»: колгоспи 82-х районів України відчули на собі їх руйнівний вплив, а це майже четверта частина адміністративних районів республіки, тобто 5 млн сільського населення.

20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР, виконуючи партійне рішення, видав постанову «Про заходи до посилення хлібозаготівель». Відповідно до цієї постанови партійно-радянський тандем засвідчив початок антигуманної акції, яка мала виразні ознаки геноциду.

Жовтнево-листопадовий наступ 1932 р. проти українських хліборобів, керований В. Молотивим за вказівкою Й. Сталіна та кон­сультативної підтримки Л. Кагановича, спричинив апогей голодомору 1933 року. Свавілля судових органів, уповноважених, голів та активістів сільських рад, забезпечене партійними директива­ми та інструкціями Наркомюсту, не мали меж.

Для «успішного» завершення хлібозаготівель почали засто­совувати так звані загороджувальні загони навколо українських сіл і на залізницях, які унеможливлювали перевезення «хлібонасіння».

Голод розпочався восени 1931 р., а про­тягом 1-ї пол. 1932 р. набув виразних ознак Голодомо­ру, охоплюючи все більшу кількість районів. Протягом січня–липня 1933 р. територією Голодомору стали усі області УСРР та райони Молдавської АСРР. Жертвами Голодомору стали українські селяни, які переважа­ли в сільських районах УСРР. Від го­лоду страждали також етнічні меншини, які компактно проживали в Україні. Жертвами голоду виявилися не лише померлі, а також ті, які лежали опухлими, хворіли висипним та черевним тифом, дизентерією, шлунковими отруєннями, малярією. Смертність від голоду була масовою. Значна категорія людей, особливо діти віком до одного року, а також особи похилого віку помирали відразу. Певна група помирала від тифу – до 20% хворих. Решта гинула від різних хвороб. Загалом під час Голодомору 1932-1933 рр. Україна втратила померлими від 3,5 до 5 млн осіб.

Голодні діти на вулиці, 1932 р.

Під час трагедії голоду держава вдалася до масового вилучення золотого запасу у населення за допомогою створених філіалів системи «Торгсину», де були встановлені завищені ціни на хліб. Голодний 1933-й рік вирізнявся ваговими показниками заготовленого золота. Якщо протягом 1932 р. «Торгсин» купив в обмін на хліб 21 т., то у 1933 р. – 44,9 т. побутового золота.

Політика заготівель хліба і золота, основним чинником яких стала торгівля борошном за валюту, мала єдину мету – мобілі­зацію валютних цінностей. Селяни, одержавши в приймальних пунктах квитанції, ордери, бони, поспішали до магазинів "Торгсину". В обмін на золото купували переважно борошно, крупу, цукор, жири.

Хлібозаготівлі та золотозаготівлі відбувалися за принципом рознарядки, які вирізнялися небувалим цинізмом та зухвальством конкретних виконавців. За торсинівську валюту держава придбала обладнання для 10 «велетнів» перших сталінських п’ятирічок: Горьківського автозаво­ду, Сталінградського, Челябінського та Харківського тракторних заводів, Уралмашу, Кузнецькбуду, Магнітбуду, Дніпрогесу.

Спалах людоїдства в Україні припадає на весну – поч. літа 1933 року. Поїдання людей були зафіксовані в усіх областях УСРР. В українських селах у 1933 р. зникли коти та собаки, яких з’їли го­лодні селяни. Голодний психоз і тривале недоїдання спричинили мутацію моралі. Селяни-канібали втратили людський облік.

Померлі з голоду, 1932-1933 рр.

Найвразливішою соціальною групою сільського населення, яка масово помирала від голоду, були діти. Вони помирали, тому що належали до категорії «непрацездатних». Першими відчули кістляву ходу Голодомору діти інтернатних установ 180-ти районів УСРР, які зняли з централізованого продовольчого постачання. Смертність дітей в українському селі стала причиною непо­вноцінного навчального року.

Голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування, несумісні з життям, то­му радянська соціально-економічна політика тих років мала ви­разні ознаки геноциду. Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», поз­бавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересу­вання та інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’яз­нення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репре­сивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей.