Львівське ґетто

6 листопада 1941 р. за наказом генерал-майора поліції СС дистрикту «Галичина» Фріца Кацмана у Львові було створено єврейське ґетто. Воно було найбільшим на території СРСР та проіснувало з листопада 1941 р. по червень 1943 р. У європейських масштабах львівське ґетто поступалось лише Варшавському та Лодзькому.

Ґетто було створено у найбіднішому районі Львова і займало територію ділянок Замарстинова та Клепарова, відокремлену з півдня залізничним насипом, зі сходу – вулицею Замарстинівською, із заходу – вулицею Варшавською, а з півночі – берегом річки Полтва.

Організація спеціальної єврейської дільниці у місті була закріплена постановою губернатора дистрикту Ганса Франка від 8 листопада 1941 р. З 16 листопада до 14 грудня 1941 р. окупаційна влада переселила до ґетто понад 136 тис. євреїв. Українці та поляки, що мешкали на цій території, до 14 грудня повинні були виселитися в інші райони міста.

До кінця 1941 р. у ґетто була зосереджена більша частина єврейського населення Львова та прилеглих населених пунктів. Через те, що у визначений час переселення не закінчилось, окупаційна влада встановила новий термін – до 28 лютого 1942 р.

Загалом за весь окупаційний період у львівському ґетто утримувалось бл. 138 700 євреїв. Його територія була обгороджена парканом і колючим дротом і, таким чином, ізольована від міста.

З перших днів нацистської окупації Львова частини гестапо, СС і поліції почали проводити засідки на вулицях, арешти та погроми. Зокрема, під час транспортування євреїв до ґетто в листопаді 1941 р. німецька поліція провела селекцію, внаслідок чого 5 тис. осіб похилого віку та хворих відібрали та розстріляли поблизу залізничного мосту (т. зв. «мостова» акція).

Управління ґетто здійснювалось через єврейську раду («Юденрат»), яка забезпечувала господарське життя, збирала контрибуції, відбирала кандидатів на роботи у трудових таборах, виконувала розпорядження адміністрації міста. Єврейську раду до початку 1942 р. очолював д-к Юзеф Парнас, а після нього до серпня 1942 р. цю посаду обіймав доктор Генрік Ландесберг.

Нацисти поділяли євреїв у ґетто на «придатних» і «зайвих». Привілейованими вважалися спеціалісти у галузі техніки, ремесла та медицини, робітники військових та цивільних підприємств, а також урядовці Юденрату. Ці категорії в’язнів були поселені на окремій ділянці ґетто. Їм видавали спеціальне посвідчення для пересування територією міста.

У ґетто не вистачало води та продуктів харчування, медичного забезпечення, житла. Офіційні норми постачання взимку 1941-1942 рр. на одного дорослого становили: 700 гр. хліба на тиждень, 400 гр. муки та 100 гр. цукру на місяць. Це спричинило масове голодування та знесилення в’язнів. Восени 1942 р. тут поширилась епідемія тифу, яка забрала життя багатьох виснажених і немічних євреїв. Працездатне єврейське населення ґетто виконувало трудову повинність у Янівському концтаборі (тут вони працювали на німецьких промислових підприємствах, будівництві залізниці тощо), а непрацездатних систематично знищували.

20 січня 1942 р. керівництво Третього Рейху прийняло рішення «Про остаточне вирішення єврейського питання». Взимку-навесні 1942 р. у Львові нацисти розпочали підготовку до масового знищення євреїв у ґетто.

У березні 1942 р. відбулась перша депортація євреїв зі львівського ґетто до табору смерті Белжець. Її жертвами стало 15 тис. непрацездатних євреїв (літні люди, жінки та діти). Офіційно вона отримала назву «акції проти антисоціальних елементів».

Транспортування євреїв з ґетто до концтабору Белжець було початком операції «Рейнгард» – нацистського плану, що передбачав знищення 2 млн євреїв у Генеральному губернаторстві. Екстермінаційні акції проводилась у трьох таборах смерті – Белжець, Собібор та Треблінець ІІ.

Для цього були залучені війська СС та підрозділи поліції Люблінського та Варшавського дистриктів, а також допоміжний апарат із колишніх радянських військовослужбовців, що проходили навчання у тренувальному таборі у Травниках.

Під час великої облави, проведеної у львівському ґетто в ніч з 24 на 25 червня 1942 р., понад 2 тис. євреїв вивезли до Янівського концтабору. Невелику кількість в’язнів (бл. 120 осіб) залишили у Янівському концтаборі, а інших розстріляли в урочищі Пяски поблизу концтабору. Окрім цього, 6 тис. в’язнів було розстріляно в самому ґетто.

Напередодні приїзду начальника СС Генріха Гіммлера до Львова у серпні 1942 р. у ґетто була проведена наймасштабніша з усіх акцій Голокосту, т.зв. «Велика акція». Внаслідок цього до табору смерті Белжець було відправлено бл. 55 тис. євреїв. Під час такої операції 1,6 тис. працездатних євреїв-чоловіків перевели до Янівського табору, а бл. 1 тис. (здебільшого дітей-сиріт і хворих з лікарні) розстріляли в самому ґетто. Керівників «Юденрату» повісили, а єврейську раду ліквідували.

На поч. вересня 1942 р. у львівському ґетто все ще перебувало бл. 65 тис. євреїв, серед них – 15 тис. т. зв. «нелегалів». Відтоді територію ґетто було зредуковано до кількох вуличок і оточено стіною.

На поч. листопада 1942 р. німці провели чергову селекцію в’язнів ґетто за професійною придатністю. 18 листопада 1942 р. нова партія т. зв. «непрацездатного елементу» (5 тис. осіб) була арештована і депортована у Белжець. У цей час був ліквідований єврейський шпиталь, а його керівник доктор Курцрок відправлений до Янівського концтабору. Ґетто було оголошено «закритим єврейським табором» і передано у безпосереднє розпорядження СС. Наприкінці листопада 1942 р. понад 6 тис. євреїв було переведено до Янівського концтабору, де всіх було знищено. Під час «грудневої акції» 1942 р. було додатково екстерміновано 7 тис. євреїв.

5-7 січня 1943 р. була проведена ще одна т. зв. «жорстока» акція, внаслідок якої 15-20 тис. євреїв, включаючи колишніх членів Юденрату, було розстріляно в урочищі Пяски. Після цього нацисти оголосили, що в ґетто можуть залишатись лише ті євреї, які мають дозвіл на працю, а саме ґетто було реорганізовано у табір примусових робіт – «Judenlager Lemberg» («Юлаґ»).

Ліквідація львівського ґетто тривала до 16 червня 1943 р. Під час його остаточної ліквідації останні в’язні організували збройне повстання, вбивши та поранивши декількох поліцейських. Як наслідок – нацисти вчинили розправу над євреями. Після остаточної ліквідації ґетто останніх 4 тис. в’язнів перевели до Янівського концтабору, а згодом знищили в урочищі Пяски, 3 тис. покінчили життя самогубством. Після цього нацисти проголосили Львів звільненим від євреїв («Юденфрай»).

Протягом двох років німецької окупації у львівському ґетто та Янівському концтаборі загинуло понад 250 тис. людей.

У період німецької окупації місцями масових страт євреїв окрім ґетто у Львові стали Кривчицький ліс, Лисиницький ліс (Лисиничі – село, розташоване біля Львова у напрямку Винників і Тернополя), околиці табору на вулиці Янівській і територія самого табору.