Шин Ін Джин від народження був в’язнем тюремного табору в Північній Кореї. Його батько потрапив туди через братів, які втекли до Південної Кореї. Шин Ін Джин мав провести в таборі все життя, спокутуючи «погану кров», проте йому вдалося втекти. Американський журналіст Блейн Гарден записав інтерв’ю з ним і видав книгу «Втеча з табору № 14». Розповідь колишнього бранця про своє життя подає «Аргумент».
Перший спогад Шина пов’язаний з дитинством і стосується смертної кари. Йому тоді було 4 роки. Влада запропонувала приреченим бранцям покуту через тяжку працю, але вони її відкинули. У таборі № 14 в’язням забороняли збиратися більше, ніж по двоє. Винятком була страта, на яку мали дивитися усі. У майбутньому Шин побачить ще багато страт.
Чоловіки і жінки мешкали в окремих гуртожитках. За несхвалений керівництвом сексуальний контакт розстрілювали на місці. Утім, чотири рази на рік наглядачі проводили «призивні» шлюби. Вони підбирали пари на свій розсуд. Якщо людині не подобався потенційний партнер – вона втрачала шанс на шлюб назавжди. Батька Шина, Шин Джин Суба, нагородили можливістю одружитися за майстерну роботу на токарському верстаті. Після весілля молодята могли провести разом лише 5 ночей. Потім чоловікові дозволяли навідувався до дружини лише двічі на рік. У подружжя народилося двоє синів. Коли Шину було чотири роки, його старшого брата відселили в інший гуртожиток.
Шин Ін Джин мешкав з матір’ю Джан Хйє Джиюнг у найкращому приміщенні тюрми. Кожен мав свою кімнату. Ліжок, стільців чи столів не було. Вони спали на бетонній підлозі. Кухню ділили з трьома іншими сім’ями. Електроенергію їм вмикали дві години на день. Проточної води не було.
Якщо Джан виконувала денний план роботи, то приносила додому харчі. Вони їли завжди одні й ті ж продукти – кукурудзяну кашу, мариновану капусту та капустяний суп. Матір готувала їжу собі та синові о четвертій ранку, після чого йшла на роботу. Хлопець увесь час був голодним. Він з’їдав свій обід відразу після того, як матір йшла. Інколи забирав її порцію, за що жінка била його рушником.
Якось Шин допомагав матері збирати рис. Вона не виконувала норми. Наглядач примусив її стояти навколішки з піднятими руками під пекучим сонцем, доки та не зомліла. Шин нічого їй не сказав, бо не знав потрібних слів для підбадьорення – у таборі цього не вчили.
Наглядачі втовкмачували дітям, що вони опинилися у таборі за «гріхи» батьків і можуть спокутувати «вроджений гріх» через доноси на останніх, тяжку працю та беззаперечну покору.
Шин ловив і їв щурів, посмаживши їх на мангалі. Завдяки цьому йому вдалося уникнути захворювань, від яких через недоїдання часто потерпали інші в’язні.
В однієї шестирічної дівчинки вчитель Шина знайшов п’ять початків кукурудзи. За це він побив її указкою до смерті. Шин вважав покарання справедливим, бо знав третій підпункт третього правила табору: «Кожного, хто ховає чи краде їжу, буде розстріляно на місці».
Коли хлопцеві було 13, до їхнього з матір’ю помешкання навідався його брат. Хлопець підслухав розмову матері та брата і почув слово «втеча». Він доніс на них наглядачеві. За це Шина катували як родича потенційних втікачів, а матір і брата стратили на його очах.
Коли Шин став дорослим, йому доручили ремонтувати швейні машини. Одну він випадково розбив, за що йому відламали палець.
На втечу Шин наважився з іншим в’язнем, Паком, який колись жив у Пхеньяні й розповідав про життя за межами табору. Пак загинув, перелізаючи крізь огорожу, яка була під напругою. Шин вибрався на волю по його тілу, отримавши сильні опіки. Він зміг дістатися до Китаю. Тепер колишній бранець живе у Південній Кореї. Його нове ім’я – Шин Дон Йок.
За інформацією «Washington Post», після публікації книжки він визнав, що деякі його свідчення були неправдивими. Зокрема, Шин зізнався, що коли йому було 6 років, його разом із матір’ю та братом перевели до табору № 18. Їхню страту він бачив саме там.
«Я впевнений в тому, що його катували, тому що в нього є шрами. І я переконаний, що він втік із табору № 14, бо має шрами на ногах. Його оглядали експерти-медики, які засвідчили, що такі шрами залишаються після сильних електричних опіків», – заявив Блейн Гарден, автор книги про життя Шина. Він планує змінити деякі деталі у книзі.
«Він досі каже, що все, про що розповідав, відбулося насправді, але в інших місцях та часі», – додав Гарден.
