Мандрівний фестиваль Docudays UA на Львівщині: «Рівні рівності» у музеї «Територія Терору»

26.12.2018

Із середини жовтня до кінця листопада 2018 року тривав Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA на Львівщині. Музею «Територія Терору» випала особлива участь – бути партнером показів кінострічок про права людини, одним з центрів обговорень цьогорічної провідної теми «Рівні рівності». Музею вдалося стати відправною точкою фестивалю на Львівщині, розпочавши його фільмом-відкриттям «Зворотній бік усього» (Міла Турайлич/ Сербія, Франція, Катар/2017/104’). Фінальний публічний показ теж відбувся у музеї з фільмом «Ex Libris: Нью-Йоркська публічна бібліотека» (США, 2017, 197’). Також «Територія Терору» став майданчиком для перших платних показів у межах фестивалю на Львівщині та однією з локацій для думок і вражень від фільмів учнівської молоді Львова.

Фільм-відкриття «Зворотній бік усього» режисерки Міли Турайлич – дуже співзвучнийідеї основної експозиції музею – «втрачений дім». Головна героїня фільму у просторі власної квартири через розмову зі своєю донькою-режисеркою розповідає історію втрат та здобутків Сербії, створення та зникнення країни Югославії і про роль однієї людини в революційних умовах цілої країни. Після перегляду фільму розпочався інтерактив – віртуальне відкриття завіси перших локацій основної експозиції музею – львівської квартири 30-х років та її трансформації у 50-х роках. Глядачі побачили, як подібно до ідеї фільму, музей створює експозицію через таку приватну для кожної людини територію – власного житла. Завершилася подія дискусією з Ольгою Гончар, культурологинею, директоркою музею “Територія Терору”, Ніною Хомою, координаторкою Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA у Львівській області, директоркою ГО “Патронус” та Оксаною Дарморіз, культурологинею, кандидаткою філософських наук, доценткою кафедри теорії та історії культури ЛНУ імені І. Франка, дослідницею проблеми колективної пам’яті та постколоніальної теорії.

Деталі дискусії та про перші фільми фестивалю можна дізнатися у тексті «Мандрівний Docudays UA на Львівщині: резюме першої хвилі фестивалю»

Наступним фільмом у межах публічної програми мандрівного фестивалю в музеї стала шведська кінострічка «Сільвана» (Міка Ґустафсон, Олівія Кастебрінґ, Крістіна Тсіобанеліс/Швеція/2017/95'). Історія реперки Сільвани Імам, яка у своїй творчості сміливо виступає проти гомофобії і расизму та стверджує своє право на самовизначення. «Сільвана» - один з фільмів тематичної програми «Квірність», що цього року вперше з’явилась на Docudays UA у Києві й спрямована на висвітлення питань із життя ЛГБТІК-людей. Після перегляду відбулося обговорення «Реп як зброя проти гомофобії та расизму» разом з Ольгою Райтер, програмною директоркою Кінофестивалю Wiz-Art, Марією Демішевою, феміністкою та дослідницею, яка вивчає проблеми Ближнього Сходу, за модерації фем-активістки Йош. Фільм «Сільвана» став індикатором безпеки та підтвердження цінності прав людини у місті. Історію суперечностей «Сільвани» описані у рецензії фем-активістки Йош - «Сліди, що залишає Сільвана». Подія відбулася за підтримки платформи Moving Docs.

Французький фільм «Мовчазна війна» (Манон Луазо/Франція/2017/72’) став найбільш болісним фільмом, показаним у музеї. Героїні фільму – жінки, які вирішили порушити мовчання та розповісти про злочини сексуального насильства режиму Башара аль-Асада в Сирії. Після показу відбулося обговорення з Христиною Кіт, юристкою, адвокаткою, кандидаткою юридичних наук, феміністкою, головою ГО "Асоціація жінок-юристок України "ЮрФем", під час якого вона розповіла також про український контекст порушених у фільмі проблем і про майбутні зміни у Кримінальному кодексі України, пов’язані з сексуальним насильством:

«Фільм «Мовчазна війна» привертає увагу до питань, які на даний час в Україні теж актуальні, проте в той же час є табуйованими. Сексуальне насильство відносно жінок, а саме зґвалтування, примушування до вступу в статевий зв’язок, сексуальні домагання тощо, є непоодинокими випадками в Україні і не лише на війні. За останніми даними правозахисних організацій на Донбасі у період з 2014 по 2017 роки, зафіксовано щонайменше 40 злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством. За даними МВС у 2017 році зафіксовано 213 зґвалтувань. Ці дані не відображають реальної ситуації в Україні з сексуальним насильством щодо жінок. Тому що, на даний час правова система України не в повній мірі готова працювати на ідентифікацію випадків сексуального насильства щодо жінок та притягнення до відповідальності кривдників. Хоча, за останні роки, законодавство України щодо захисту постраждалих від насильства розвивається та удосконалюється і характеризується позитивною динамікою. У 2018 році був прийнятий Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який передбачає додаткові механізми захисту постраждалих від домашнього насильства, у тому числі сексуального. У 2019 році набудуть чинності зміни до Кримінального кодексу Україні, відповідно до яких зґвалтування та сексуальне насильство визначаються як вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування) та вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство). Окрім того, в Україні працюють соціальні служби та громадські організації, які надають як психологічну так і юридичну допомогу постраждалим від сексуального насильства».

Чилійська стрічка «Дорослі» (Майте Альберді/Чилі/2017/82') – створила у глядачів простір для думок про межі свободи людини, готовність суспільства руйнувати стереотипи «нормальності» та «дорослості», приймати думку і бажання інших. Головні герої фільму – люди з синдромом Дауна, які хочуть і можуть самостійно керувати власним життям, але їхні вчителі і опікуни вважають інакше. Під час обговорення фільму Зореслава Люльчак, директорка навчально-реабілітаційного центру «Джерело» зауважила:

«Кожен з нас зростає, дорослішає, стає зрілим. Ролі змінюються якось так природно. Ми знаємо, що маємо навчатися, ставати самостійними, працювати, закохатися, одружитися, народити дітей. А як же бути тим, хто поруч з нами, але не може через свої особливості пройти через те, що кожен з нас впродовж життя? Фільм «Дорослі» про те, щоб почути тих, хто поруч, зрозуміти та переосмислити свої будні».

Про поступові зміни в українському суспільстві, розвитку інклюзивного середовища розповіла Юлія Аронова - голова ГО «Розправлені крила» - організації, яка об'єднала батьків дітей з інвалідністю:

«Я втішена, що у Львові ми можемо переглядати фільми такого формату й такого змісту. Дуже хочеться, щоб ми могли робити це частіше, дивитися й обговорювати, адже донедавна тема життя людей з інвалідністю була табуйована, тим більше, в контексті сексуальності, їх потреб і їх прав на повноцінне життя. Важливо також дотримуватися гідної термінології, коли ми говоримо про людей з інвалідністю. Не принижуючи і не применшуючи їх своїми словами. Годі ставитися до них як до таких, що потребують жалості й опіки! Кожна людина є цінна і кожна має власні таланти й можливості. Українське суспільство змінюється. Можливо не тими темпами, якими би нам хотілося, але таки змінюється. Ми стаємо толерантнішими і відкритішими, і цьому дуже сприяє розвиток інклюзивної освіти. Адже нове покоління має можливість рости й навчатися поряд з тими, хто відрізняється, хто дозволяє дивитися на світ ширше й глибше. Таким чином, на мою думку, діти з типовим розвитком збагачуються, а вчителі мають гарну нагоду для власного розвитку й росту, як професійного, так і особистого. Очевидно, що батьки дітей з порушеннями розвитку є найактивнішими учасниками цього поступу, вони його ініціюють і просувають, бо як ніхто є вмотивовані до таких змін. Від себе можу сказати, що я втішена, що на цьому шляху розвитку зустрічаю чимало людей, які розуміють, підтримують і працюють задля спільної мети, маючи спільні переконання й бачення. Вірю, що ми рухаємося у правильному напрямку і цей захід – ще один доказ цьому».

Також у стінах музею відбулися покази для учнів старших класів Львова. Це стрічка з Нідерландів «Моя щаслива непроста родина» (Тесса Луїза Поп, Нідерланди, 2017), український фільм «Вихідний» (Жанна Максименко-Довгич, Україна, 2017) та норвезька анімація «Коли я чую спів птахів» (Тріне Валлевік Гобюрґ, Норвегія, 2016). Після перегляду учні та їхні вчителі пробували дискутувати щодо проблем розкритих у фільмах, стереотипів і викликів, пов’язаних з поняттям «рівність» та як правильно вчинити, коли стикаєшся з дискримінацією інших та де починається і закінчується свобода слова.

Завершальною подією в музеї стала стрічка «Ex Libris: Нью-Йоркська публічна бібліотека» (США, 2017, 197’) – фільм про головне книгосховище США, яке не тільки зберігає літературні надбання країни, а й слугує потужним майданчиком для комунікації американців та формування різноманітних спільнот. Після показу відбулася дискусія на тему «Бібліотека як центр життя громади: львівський контекст», до якої долучилися Олена Микитюк, завідувачка читальної зали бібліотеки для юнацтва ім. Романа Іваничука, Василь Кметь, директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, Ольга Василевич, завідувачка бібліотекою-філією № 25 ЦБС для дорослих у Львові, Оксана Палій, представниця бібліотеки Центру імені Митрополита Андрея Шептицького Українського католицького університету, Настя Нечипоренко, представниця управління культури Департаменту розвитку Львівської міської ради, Наталія Білута, заступниця директора ЦБС для дорослих м. Львова, модерувала обговорення Богдана Брилинська, культурологиня, очільниця офісу «Львів – місто літератури ЮНЕСКО». Детальніше про перегляд та обговорення можна прочитати у тексті культурологині Ольги Гончар – «Показ фільму «Ex Libris: Нью-Йоркська публічна бібліотека» у Львові: бібліотекам варто не боятися бути різними»

Події у межах Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA на Львівщині стали одними з центральних заходів музею на завершення року. У просторі музею говорили про безпеку, посттравматичний досвід і свободу слова, про захист прав жінок, спілкувалися про роль сім’ї у становленні особистості та роль бібліотеки у становленні суспільства. Про все те, що охоплює цьогорічна тема мандрівного фестивалю «Рівні рівності». Переглянути найголовніші тези обговорень, те, чим запам’ятався фестиваль на Львівщині можна у Пост-релізі «Docudays UA на Львівщині: мозаїка думок і вражень».

Фото: Дмитро Шацький, Юрій Ольш