14 травня у Меморіальному музеї тоталітарних режимів «Територія Терору» відбулася публічна дискусія «Як збройний конфлікт на сході України вплинув на спроможність системи правосуддя», яка об’єднала експертне правозахисне середовище міста. В основі дискусії – звіт «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії РФ» – результат дворічної роботи групи українських дослідників, ініційованої та підтриманої Міжнародним фондом «Відродження».
Дискусія – перша спроба у публічному середовищі Львова обговорити правові проблеми збройного конфлікту на сході країни, його наслідки для регіонів, наближених до зони конфлікту і віддалених західних областей, та як загалом українська система правосуддя намагається впоратися з новими викликами.
Модерував дискусію Роман Романов, директор програми «Права людини та правосуддя» МФ «Відродження». Він означив передумови ідеї звіту та розповів про особливості процесу дослідження:
«Ми провели глибинні дослідження того, як працює українська система правосуддя в умовах збройної агресії і конфлікту. Залучили широке коло партнерів, представників громадських організацій, експертів, намагалися дати максимально фахову оцінку. Робили це через призму поглядів і перспективу діяльності тих людей, які сьогодні, в умовах збройного конфлікту, працюють в інституціях системи правосуддя: прокурори, слідчі, адвокати, судді. Їхній досвід, оцінки, ідеї – максимально висвітлені у звіті, через інтерв’ю та фокус-групи. Звіт – це не типовий погляд громадського експерта. Ми максимально намагалися подивитися на ситуацію очима людей в інституціях».
Роман Куйбіда, кандидат юридичних наук, заступник голови правління Центру політико-правових реформ, доцент кафедри адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, співавтор звіту сформував основні виклики та проблеми, за результатами звіту, з якими стикаються учасники української системи правосуддя на сході:
«Україна втратила у Донецьких і Луганських областях більшу частину закладів, які обслуговували систему правосуддя. Усі суди були евакуйовані, проте це відбулося з величезною затримкою. Крім загальних викликів, які стоять перед судовою системою на сході: судова реформа, оновлення особового складу, питання корупції, є ще і локальні проблеми. Перша – кадровий голод, що частково вирішується через залучення до системи правосуддя поліцейських або через тимчасові відрядження слідчих з інших регіонів. Та, на жаль, це не впливає на якість розслідування. Друга проблема – питання незалежності, яка стосується передусім суддів. Багато з них має рідних на окупованій території і це позначається на якості вирішення судових справ. Тиск є і з боку правоохоронних органів: служби безпеки, прокуратури. Але він впливає менше, ніж ті загрози і ризики, які мають судді з майном чи родичами на окупованих територіях, безпеку яких ніхто не гарантує. Третя проблема – це підготовка. Відсутність нових алгоритмів дій, коли одні й ті самі ситуації можуть підпадати під різні статті кримінального кодексу, тобто питання кваліфікації».
Також Роман Куйбіда визначив рекомендації від авторів звіту за наслідками дослідження:
«Ми рекомендували державі розробити алгоритми дій на два сценарії: загострення і деокупації (тобто яким чином реінтегрувати території, їхні квазіправові системи). Після ряду тренінгів наприкінці минулого року частина судів почали напрацьовувати власні алгоритми на випадок різних надзвичайних ситуацій.
Проблемою для дослідників також є юридична невизначеність понять. Закон про реінтеграцію Донбасу, прийнятий у минулому році, передбачав зміну поняття «антитерорестична операція» на «операція об’єднаних сил». Багато законів прив’язані до поняття «АТО», проте досі не існує жодного документа, який визначає його припинення».
Валерій Новиков, голова Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива», правозахисник, співавтор звіту розповів про інтеграцію внутрішньо переміщених осіб та про доступ людей з окупованих територій до правосуддя:
«Наша організація у межах звіту координували роботу моніторів, які відвідували судові засідання на підконтрольних територіях. І перша складність – щоб отримати доступ до правосуддя, людині треба виїхати з тимчасово окупованої території. Ще у 2015 році, після зміни територіальної підсудності, суди з непідконтрольних територій перемістили на підконтрольну. Та не тільки в міста Донецької та Луганської областей, а і до Запорізької, і Дніпропетровської. Тобто людина з міста Алчевськ, щоб звернутися до суду, має виїхати не до найближчого, а їхати в місто Лисичанськ, де перебуває Алчевський міський суд. А з міста Сніжне – аж у Дніпропетровський район. Це значно ускладнює доступ до системи правосуддя, адже це відстань, кошти і це безпека».
Про процес інтеграції людей, які змушені були виїхати в інші області країни, зокрема у Львівську область і як дослідження відгукується зі львівської перспективи говорила Марта Чумало, правозахисниця, експертка ГО «Центр Жіночі перспективи»:
«Після початку подій в Криму, почався цілий потік внутрішньопереміщених осіб до Львова з Криму, а потім з Донбасу. І це серйозні виклики для правозахисних та громадських організацій. Ми почали працювати з новими цільовими групами, новими інструментами, новими партнерами. Ми стали активніше комунікувати з іншими правозахисними організаціями країни, підсилювати одні одних, стали більш здатні до мобілізації на швидку юридичну допомогу чи якісь потреби. Ми бачимо різність досвідів, проявів дискримінації до внутрішьопереміщених осіб, особливо до жінок. Разом з тим, нам багато чого не вдається. Частині людей не вдалося знайти роботу у Львові, інтегруватися і в цьому є частина нашої відповідальності. Ми маємо досить сильний рівень мілітаризації, дискурс доцільності війни. Маємо приклади рішень суду, коли учасника війни виправдали за зґвалтування. Війна стає індульгенцією на насилля. Це додаткові виклики правозахисниками, коли представники добровольчих батальйонів приходять на судові засідання і в такий спосіб впливають на рішення суду. Ми маємо специфічний статус: дуже багато поставляємо чоловіків, які воюють, і водночас територіально є дуже віддаленими від власне місць збройного конфлікту».
Про те, наскільки система правосуддя в Україні загалом і конкретно у Львові готова реагувати на ці виклики говорив Олег Ільницький, доцент кафедри адміністративного та фінансового права Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат юридичних наук, доцент; член Науково-консультативної ради при Верховному Суді; консультант ГО «Центр політичних та правових досліджень «СІМ»
«З 2014 року у нас з’явилися проблеми, яких до цього не було в принципі. Це поява соціально вразливої групи внутрішньопереміщеної особи. І друге – це військовослужбовці, окрема категорія ветеранів війни. Ми розуміємо, що ті норми, які були прийняті раніше, почали втрачати свою актуальність, а нові виклики, з якими стикнулися в Україні, підняли пласт юридичних проблем. Нині ми часто спостерігаємо вловлювання суддями того настрою, який панує у суспільстві. Звідси – приклади показної гуманності. Під страхом соціальної відповідальності, судді рятуються шаблонами, які пропонують вищі судові інстанції. Судочинство Західної України має привілей: в умовах воєнних дій почуватися в категоріях мирного часу. Та водночас у Львові багато внутрішньопереміщених осіб і справ, які стосуються тих нових проблем і викликів».
Роман Романов підсумував, що особливість системи правосуддя полягає в тому, що це не лише законодавство і окремо його виконавці:
«Це окремі інституції і це зв’язки між ними. Тобто, якщо добре працює слідчий, а процесуальний керівник – ні, то, швидше за все, в суді буде проблема. Якщо той та інший попрацював добре, а суддя не дуже, то ми не зможемо передбачити яким буде рішення. Це означає спільну роботу всіх разом, шляхом правосуддя. Він складний. Проте, якщо ми краще розуміємо ці складності, здатні говорити мовою міжнародних рекомендацій, то це врешті буде цілком раціональна дискусія».
З повною версією звіту можна ознайомитися за посиланням: http://www.irf.ua/content/files/justice_in_eastern_ukr.pdf
