У межах щорічного фестивалю «Ніч у Львові» у музеї «Території Терору» більше 100 осіб відвідали вечірню екскурсію, переглянули документальний фільм «Де-фак-то» та подискутували про ритуали вшанування подій Другої світової війни у Львові.
«Де-фак-то» - фільм про те, як різні соціальні, політичні та етнічні групи вшановують різні події Другої світової війни. Кожен фрагмент фільму показаний у формі календаря. Це вже другий показ фільму в музеї. Минулого року у просторі Бараку #2 відбулась презентація фільму та дискусія «Як суспільства пам’ятають» за участі авторок Єкатерини Шапіро-Обермаєр та Александри Вахтер і академічної спільноти Львова.
Цьогоріч стрічка стала ґрунтом для розмови на тему «Від ритуалу до постритуалу: вшанування подій Другої світової війни у просторах Львова», яка зібрала ширше коло слухачів та учасників, які, попри пізню годину, говорили про процеси навколо місць пам’яті про трагічні події ХХ століття у Львові»
Ольга Гончар, директорка меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору» означила фокус дискусії: «Я би хотіла, щоб ми сьогодні поговорили власне про монументи у яких є потенційне життя у просторі міста. Залишити, або знести? Потенційне життя як експонатів чи взагалі треба їх музеєфікувати і що з ними можна робити далі?»
Ірина Мацевко, керівниця проектів публічної історії Центру міської історії Центрально-Східної Європи, зауважила про виклики, які стоять за темою радянської спадщини: «У нас в Україні ніхто над нею не працює і не знає, як працювати, а ті хто знають закордоном, дають дуже загальні конотації (…) Розмова, яка вам потрібна – це з добрим радянологом, яких по Україні є обмаль»
Михайло Федорин), заступник Генерального директора Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій зосередив думку навколо питань мистецької цінності «На сьогоднішній день методології, оцінки монументальним скульптур не існує»
Богдан Шумилович, керівник міського медіа-архіву Центру міської історії розповів про своє бачення, музеєфікації радянської спадщини у Львові, на прикладі пам’ятника Юрію Великановичу «Пам’ятник Великановичу - чудовий музейний артефакт, він розповідає про те, що галичани були дуже специфічні. Вони могли зірватися і поїхати в Іспанію, воювати з фашизмом, загинути там і постраждати від радянської влади одночасно. Цей персонаж зроблений зовсім непересічною людиною - Теодозією Бриж. Тобто на цьому пам’ятнику можна розказати історію від початку ХХ-го століття до добрих 70-х років»
Художник Станіслав Сілантьєв висловив своє ставлення до закону про декомунізацію, вважає, що за процесом декомунізації прикривають акти вандалізму: «Великанович це абсолютно акт вандалізму, всі інші пам’ятники акт вандалізму, закон про декомунізацію не конституційний, музеї нічого не можуть музеєфікувати»
Дінара Сатбаєва, дослідниця архітектури модернізму Казахстану поділилася досвідом ставлення до радянської спадщини в Казахстані «Не існує активного діалогу, стосовно того, що треба робити з подібними пам’ятниками (…) немає інституційної, чи політичної волі, подібної до політики декомунізації»
Андрій Усач, науковий співробітник Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору» звернув увагу на те, що «музей – це не інтерпретації (…) наші експонати мають говорити самі за себе (…) Ці пам’ятники розказують не Історію, а історії людей»
Також Ольга Гончар зазначила, що барельєфи з монументу слави, які розміщені на подвір’ї «Території Терору», поїдуть на виставку у Австрію. Дискусія «Від ритуалу до постритуалу: вшанування подій Другої світової війни у просторах Львова» стала першою подією у межах публічних заходів музею, присвячених осмисленню радянської мистецької спадщини у Львові.
