Яна Барінова, виконавча директорка Меморіального центру Голокосту «Бабин яр» вважає, що серед викликів у розбудові їхньої інституції є проблема пошуку нових форм меморіалізації: «Ми працюємо над концепцією, яка б зрозуміло пояснила історію цього місця, побудувала той потрібний наратив. Ми зіштовхнулися з проблемою місця – самим Бабиним яром, де сьогодні нічого не говорить про трагедію, яка сталася практично 80 років тому. До того ж наш проект не починався з колекції, це нова ініціатива. У нас є лише місце, яке несхоже на місце масових розстрілів. Ці складнощі є викликом: пошук мови пам’яті, того, якою має бути інституція пам’яті у третьому тисячолітті і що нас відрізняє від інших меморіалів. Це нас підштовхує до пошуку нових форм меморіалізації трагедії Голокосту».
Ольга Гончар, директорка Музею «Територія Терору» основним викликом вважає проблему перетину різних історичних нашарувань: «Наш музей розташований на місці львівського ґетто, тож ми працюємо з темою Голокосту у Львові й історією Табору примусових робіт «Янівська». Інша наша тема – це історія пересильної тюрми №25. Тобто ми маємо справу з різними нашаруваннями, історією різних тоталітарних режимів і ситуацією, коли в місті ці теми до сьогодні не проговорені, не зафіксовані. Водночас ми маємо запит на теми, які стосуються сучасної України: окупація Криму, війна на Донбасі, ситуація з політв’язнями Кремля. Ми прагнемо стати місцем, де перетинаються громада, влада, міжнародні організації, журналісти та митці».
Мар’яна Максим’як, програмна директорка «Літературний центр Аґнона», поділилася викликами, які постають при роботі з міжетнічними, міжкультурними відносинами у межах маленького містечка: «Бучач є особливим містом, якщо зачіпати тему Голокосту. Це місто, де народився нобелівський лауреат Шмуель Йосиф Аґнон, але також це рідне місто Симона Візенталя і Емануеля Рінґельблюма – двох людей, які зробили для дослідження Голокосту, політики пам’яті надзвичайно багато. Коли ми говоримо про нашу інституцію, то ми працюємо безпосередньо не з темою Голокосту, ми працюємо зі спадщиною Аґнона. І основний виклик – ми досі не маємо якісного перекладу творів автора, з івриту на українську. І працювати потрібно не просто з текстом, а з масивом культурної спадщини, специфічними термінами і як працювати з нею, коли ця культура сьогодні стерта у місті. Інший виклик – розуміння для кого ми робимо цей проект: для міста, локальної спільноти, для України, культурних мостів між Україною та Ізраїлем чи для всіх цих груп?»
Jess Hooks з ініціативи FestivAlt розповіла про власний мистецький і дослідницький досвід роботи з темою польських євреїв : «Нині ми маємо свідчення жертв і очевидців, спадок матеріальної культури, індивідуальний досвід виживання різних поколінь. І головний виклик в тому, що часи змінюються. І як сьогодні митці мають працювати з цими ресурсами, зі спільнотами, музеями, інституціями, дослідниками? Як втілюється ця співпраця? Ми фокусуємось на співпраці митців з трьома різними групами: спільнотами, пам’яттю та спогадами євреїв, і з ресурсами музеїв».
Осмислення викликів та нового інструментарію при роботі з пам'яттю, необхідність студій пам'яті (як теоретичних так і прикладних) у сучасному світі – стали основними тезами дискусії.
