З вересня 1941 р. територію Полтавщини окупували нацисти. Область увійшла до складу прифронтової «військової зони». Відразу після приходу окупантів до влади розпочалися репресії проти всіх груп населення. Навесні 1942 р. німецьке військове командування передало Полтавську область в управління Рейхскомісаріату «Україна», після чого терор тут посилився. Зокрема, одним з перших розпоряджень нового німецького гебітскомісара став наказ розстріляти усіх заарештованих, які знаходились у полтавських в’язницях. Водночас німці почали масово брати місцеве населення в заручники.
Особливо затято гітлерівці проводили каральні акції проти радянських і націоналістичних партизанів та підпільників. Зазвичай їх страчували публічно, залишаючи на кілька днів трупи на шибеницях із табличками-переліком «злочинів». За даними істориків Т. Вронської та О. Лисенка, на окупованій території України діяло 86 великих і середніх тюрем, з них 6 у Полтавській області.
Поряд із тюрмами на території області функціонувала розгалужена мережа таборів для цивільного населення (понад 10), спрямована насамперед на утримання осіб, які саботували мобілізації на примусові роботи до Німеччини. Поряд з іншими центральними аграрними регіонами України Полтавщина відігравала провідну роль у планах нацистів щодо забезпечення Третього Рейху людськими ресурсами. У роки війни звідси на примусові роботи до Німеччини німці вивезли 159 тис. 629 осіб, з них 62 571 чоловіка, 97 058 жінок.
Трудова книжка, робоча картка та перепустка на завод остарбайтерів з Полтавщини. Фотокопії.
| Трудова книжка, робоча картка та перепустка на завод остарбайтерів з Полтавщини. Фотокопії.
|
У різних районах Полтавської області нацисти дощенту знищували села, а їхніх мешканців розстрілювали або живцем спалювали. Значних спустошень область зазнала під час відступу німецьких військ у вересні 1943 р. під час реалізації тактики «випаленої землі». Загалом гітлерівці повністю або значною мірою зруйнували 9 міст, 388 селищ і сіл в області. Особливо постраждали міста Полтава та Кременчук, а також Диканський, Чутівський, Полтавський, Шишацький, Котелевський, Решетилівський райони.
На відміну від українців та інших слов’ян, яких знищували передусім за політичними мотивами, євреїв убивали лише за фактом національної приналежності. Пік розстрілів припав на літо-осінь 1942 p., коли область перейшла в управління Рейхскомісаріату «Україна».
Загалом за роки нацистської окупації на Полтавщині загинуло 221 тис. 895 мирних громадян, в т. ч. 152 тис. 270 чоловіків, 58 тис. 369 жінок, 11 тис. 286 дітей. Жертви серед євреїв становили 22 тис. 340 осіб, або 47 % довоєнного єврейського населення області. Найбільше їх загинуло в Полтаві – 16 тис., Кременчуці – 8 тис. та Лубнах – 4 тис. Ґетто в роки окупації постали у Полтаві, Кременчуці, Пирятині та Лохвиці.
Одним із найбільш смертоносних місць на Полтавщині у роки війни стало місто Кременчук, де нацисти створили мережу таборів для радянських військовополонених та місцевого населення. Проведені вже після звільнення Кременчука розкопки братських могил показали, що з 9 вересня 1941 р. по 29 вересня 1943 р. на території таборів було знищено понад 60 тис. військовополонених і понад 37 тис. осіб цивільного населення Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та інших областей. У результаті вбивства та переселення частини населення до Німеччини зі 115 тис. довоєнного населення Кременчука на момент вступу до міста радянських військ залишилося всього 18 тис. мешканців.
На Полтавщині функціонувала майже третина усіх стаціонарних таборів для військовополонених на території України – 48 зі 180. Найбільші з них розміщувалися в Кременчуці, Хоролі, Полтаві, Лубнах. Завдяки особливо жорстокому режиму утримання полонених їх охрестили «таборами смерті». Загалом у 1941–1943 рр. німці знищили тут 261 тис. 680 військовополонених.
Табори для цивільного населення, тюрми, ґетто
с. Глобине, Глобинський р-н
Тюрма. Кін. квітня – поч. травня 1942 р. Була облаштована у приміщенні сараю і цілодобово охоронялась поліцаями. Тут утримували місцеве населення, переважно представників радянського партійного активу, партизан, військовополонених. У тюрмі одночасно перебувало 500-700 осіб. Після допитів частину ув’язнених страчували. У листопаді 1943 р., після повернення радянської влади, на території тюрми було ексгумовано 207 трупів чоловіків, жінок, дітей та людей похилого віку, закопаних у семи місцях.
Пересильний табір для цивільного населення. Травень-листопад 1942 р. Був призначений для відправки цивільного населення на примусові роботи до Третього Рейху. Цілодобово охоронявся поліцаями. У травні 1942 р. у таборі перебувало 120 осіб, у червні – 600-800. Після проходження медогляду в товарних вагонах зі ст. Глобино мешканців відправляли до Німеччини.
м. Кременчук
Тюрма. Вересень 1941 – вересень 1943 рр. Тут перебувало одночасно до 250 осіб. В’язниця була розташована у двоповерховому цегляному будинку, містила 13 великих камер, кімнати для допитів і тортур, карцер. Режим утримання був суворий. Годували в’язнів раз на добу: 200 гр. хліба і баланда з гнилих овочів. Щосуботи засуджених до страти вивозили на машинах в район Піщаної гори, де розстрілювали.
Пересильний табір для цивільного населення. Осінь 1942 – вересень 1943 рр. Був облаштований у дерев’яному приміщенні колишнього цирку. Функціонував як збірний пункт для відправлення населення на примусові роботи до Німеччини. Табір, обнесений колючим дротом, охороняли поліцаї. У роки окупації через нього пройшло 8 тис. осіб, переважно місцевої молоді. Молодих людей групами під конвоєм етапували на залізничну станцію «Кременчук», звідки відправляли вагонами до Німеччини.
Ґетто. Жовтень – листопад 1941 р. Було розташоване у Крюківському гранітному кар’єрі. Тут утримували 131 єврея з правобережної частини Кременчука. Людей зігнали під конвоєм української допоміжної поліції під час операції 5-6 листопада 1941 р. Іншу частину євреїв з лівобережної частини Кременчука утримували в бараках, частина яких не опалювалась, поблизу таборів військовополонених № 346-А та 346-Б. Загалом тут перебувало 8 тис. євреїв. В’язнів не годували, над ними знущались.
Вранці 7 листопада 1941 р. 131 єврея з правобережної частини міста розстріляли за 7 км на південь від кар’єру, інша частину – з лівобережної частини – розстріляли на Піщаній горі у північно-східній окраїні міста. Влітку 1942 р. відбулось масове знищення євреїв у Крюкові, біля Гострої Могили. Приречених привозили машинами. Протягом кількох днів тут розстрілювали дорослих, а дітей отруювали. Німецькі солдати, одягнувши спеціальні маски на обличчя, підходили до своїх жертв і мазали під носом отруйною рідиною, від чого діти миттєво помирали. Всього було страчено бл. 8 тис. осіб.
м. Лохвиця
Тюрма. 1941 – вересень 1942 рр. Тут перебувало бл. 500 осіб радянського партійного активу. В’язнів використовували на примусових роботах на цегляному заводі. У травні-вересні 1942 р. начальником тюрми був Олександр Черненко. У березні-квітні 1942 р. на березі річки «Суха Лохвиця» було розстріляно 40 осіб.
Ґетто. Березень 1942 р. Тут перебувало єврейське населення з навколишніх населених пунктів. У березні 1942 р. гестапо розстріляло бл. 400 осіб.
м. Лубни
Тюрма гестапо. 1942 р. Категорії в’язнів: радянський партійний актив та цивільне населення. Тут регулярно розстрілювали політичних в’язнів. Всього у Лубнах німці розстріляли 7 тис. 600 осіб цивільного населення.
Табір цивільного населення. 1942 р. Тут перебувало цивільне населення, конвойоване з навколишніх населених пунктів. За даними радянської Надзвичайної комісії, у таборі загинуло 19,5 тис. осіб.
с. Чорнухи, Чорнухівський р-н
Пересильний табір для цивільного населення. 1942 р. У червні 1942 р. у таборі було зібрано бл. 800-900 осіб, 500 з яких конвоювали до м. Лубни. За даними радянської Надзвичайної комісії, в роки німецької окупації тут було знищено 2 тис. 779 осіб.
м. Пирятин
Ґетто. Відомо про його функціонування наприкінці 1942 р. Кількість жертв невідома.
Табір цивільного населення. У роки німецької окупації тут було знищено 3 тис. осіб.
с. Солониця, Лубенський р-н
Табір цивільного населення. У будинку школи окупанти утримували молодь перед відправкою на роботи до Німеччини. Людей катували та розстрілювали.
м. Хорол
Табір цивільного населення. За даними радянської Надзвичайної комісії, тут німці знищили 53 тис. 317 осіб.
м. Миргород
Табір цивільного населення. За даними радянської Надзвичайної комісії, в роки нацистської окупації тут загинуло 6 тис. осіб.
с. Опішня
Табір цивільного населення. Утримували заарештованих за невиконання розпоряджень окупаційної влади. Кількість жертв невідома.
м. Полтава
Пересильний табір для цивільного населення. Вересень 1941 – вересень 1943 рр. Табір був призначений для утримання місцевого населення, яке згодом вивозили на примусові роботи до Німеччини. У невеликій шкільній будівлі без меблів та під відкритим небом одночасно перебувало 1,5–2 тис. осіб, затриманих внаслідок облав та обшуків. Облави найчастіше проводились на центральному ринку по вул. Шевченка німцями при допомозі української поліції. Остання охороняла табір і конвоювала затриманих на станцію для завантаження в ешелони. Під час облав німці забороняли брати особисті речі та не давали можливості попрощатися з рідними. Перед відправкою на залізничний вокзал нацисти влаштовували «медичний огляд» майбутніх остарбайтерів, що супроводжувався знущанням та приниженням людської гідності. Після одного з таких «оглядів» дві жінки покінчили життя самогубством. За період окупації з м. Полтава до Німеччини було вивезено 11 тис. мешканців, а за останні 5 днів перебування німців у місті – понад 17 тис. осіб. Трудовій мобілізації підлягала вся молодь 1922-1925 років народження. Тих, хто чинив опір, розстрілювали.
Тюрма. Вересень 1941 – вересень 1943 рр. Перебували представники радянського партійного активу, комуністи, військовополонені. У березні 1943 р. тут було ув’язнено 551 особу. Контингент тюрми формувався без певної системи, хаотично. Сюди також потрапляли жертви облав, які не мали жодних документів. Начальником тюрми був німець Тілін Віллі. Окремих в’язнів відправляли на примусові роботи до Третього Рейху. Допити заарештованих, що супроводжувались тортурами та побиттям, проводило гестапо. Групи військовополонених із в’язниці вивозили на розстріл. Зокрема, у вересні 1942 р. у Полтаві було розстріляно всіх заарештованих, які знаходились у місцевих в’язницях. Вантажними автомобілями приречених на страту перевезли до глинища, розташованого за теперішньою школою № 27, і, щоб залякати населення, розстріляли з кулеметів серед дня.
Ґетто. Вересень 1941 – весна 1942 рр. Тут перебувало місцеве єврейське населення. Переселення євреїв до ґетто відбувалось відповідно до постанови окупаційної влади від 23 листопада 1941 р. Німці відбирали у людей особисті речі, роздягали та заганяли до стрілецького тиру. За час існування ґетто декілька розстрілів євреїв німецькі каральні підрозділи провели у Полтаві. 8 тис. полтавських євреїв (за іншими даними, від 3 до 5 тис.) було знищено під час масової акції 23 листопада 1941 р. на окраїні міста біля т. зв. червоних казарм. Людей зібрали під приводом «переселення в іншу місцевість», відібрали цінності, одяг, взуття, потім розстріляли, а трупи кинули в рів колишнього стрільбища. Дітей вбивали на очах у матерів. Для зовнішньої охорони місця розстрілу 23 листопада 1941 р. були задіяні 40 осіб загону української допоміжної поліції, яким командував В. Піонтковський. Другий масовий розстріл був організований навесні 1942 р. у районі кладовища с. Горбанівка. Ще 8 тис. євреїв знищили протягом 1941–1943 pp.
м. Кобеляки
Тюрма. 1942–1943 рр. Тут перебувало цивільне населення та компартійний актив. Кількість жертв невідома.
м. Золотоноша
Табір цивільного населення. 1941–1943 рр. Був розташований на території військового комісаріату та військового містечка. Відомо про проведення розстрілів 25 липня 1942 р. – 50 осіб, 27 березня 1943 р. – 62 особи.
Табори військовополонених
м. Хорол
Дулаг № 160. «Хорольська яма». 20 вересня 1941 – 15 вересня 1943 рр. Переселений (транзитний) змішаний табір для військовополонених та цивільного населення. Тут перебувало від 40 до 80 тис. радянських військовополонених (за деякими даними, до 100 тис.), оточених під Лохвицею у вересні 1941 р. (трагедія Південно-Західного фронту), а також біженці, росіяни, українці та євреї за національністю. Серед в’язнів була також група жінок-військовополонених. На поч. жовтня 1941 р. пересильний табір був переповнений настільки, що німецьке командування наказало перевести частину полонених до інших міст (Покровську Багачку, Семенівну, Кременчук, Миколаїв).
Табір, обгороджений колючим дротом, був розташований на окраїні міста в кар’єрі колишнього цегельного заводу. Територію цілодобово охороняли німецькі військові та українська поліція; по периметру знаходились сторожові вежі, де також була розміщена артилерія. Територію табору як на цегельному заводі, так і на елеваторі, розділили на дві зони: денну і нічну. Спочатку в’язнів утримували просто неба. Наприкінці осені 1941 р. були побудовані бараки без опалення, в яких могла розміститись незначна кількість полонених. Всередині табору було три великі будівлі, 4-5 невеликих (печі, сушарки та інші допоміжні приміщення), призначені для розміщення поранених і хворих. Усіх інших військовополонених зганяли в кар’єр, де колись брали глину для цегли. Полонених було так багато, що не було навіть де сісти, тому вони весь час пересувались з місця на місце.
День починався о 4-ій год. ранку. Харчування в’язнів було нерегулярним. Їжу (по 150 гр. просяного хліба та 1 ополонику юшки) видавали раз на добу тим, хто встиг добратися до бака з їжею. Більшість військовополонених посуду не мали, тому «пайок» одержували в пілотки, поли шинелі чи гімнастерки, а то й у пригорщі. Іноді наглядачі кидали в натовп в’язнів мерзлі буряки чи картоплю. В одному із загонів було організовано роздачу баланди, звареної із нечищеної картоплі чи картопляного лушпиння, буряків, проса, різних рослинних відходів. Спочатку таку їжу видавали два рази на добу – вранці та ввечері, згодом – раз у 3-4 дні. Хліба майже не видавали, лише іноді хлібину на кілька сотень осіб. Люди масово помирали від голоду, хвороб та холоду.
Всередині кар’єра був розміщений відкритий туалет – яма і дві дошки. Сморід розносився по всьому табору. Тут також був колодязь. Води можна було дістати тільки зв’язкою ременів, якщо у когось був казанок. До колодязя дістатися було важко, особливо пораненим і кволим, тому вони діставали лише кілька ковтків води на декілька днів. Весь кар’єр був у ямах, де стояла вода, болото. Щоб прилягти відпочити чи посидіти, полонені рили ніші в обривах і там відпочивали, але це вдавалося не багатьом.
При зустрічі з поліцаєм чи німцем-вартовим полонені повинні були усміхатись. Того, хто цього не виконував, примушували кілька годин стояти з піднятими вгору руками. Якщо той не витримував і опускав руки, вартовий жорстоко бив його і примушував стояти з піднятими руками ще довше.
На території табору в приміщенні школи був облаштований шпиталь, однак медичної допомоги хворі полонені не отримували. Двір навколо шпиталю був обнесений колючим дротом. У шпиталі працювало 25-27 лікарів, відібраних з військовополонених. Над полоненими у шпиталі проводили медичні експерименти: видалення окремих органів, прищеплення різних хвороб тощо. Німецький лікар Фрюхте відбирав з числа фізично сильніших окремих військовополонених, щоб перевезти їх у «госпіталь», де він проводив свої звірячі досліди. Звідти ніхто не повертався, люди помирали в страшних муках.
Військовополонених переважно використовували на сільськогосподарських роботах (обмолот зерна, збір кукурудзи, цукрового буряка) у філіях табору в Хорольському р-ні (с. Вишняки, с. Яловецьке, с. Андріївка, с. Мелюшня).
Керівництво табору: комендант майор Лепле, заступник коменданта гауптман Дитман, комендант табору на елеваторі лейтенант, доктор Метьюс, комендант табору на цегельному заводі ст. лейтенант Гартфрош, завгосп табору на елеваторі штабс-фельдфебель Леовальтер, командир військової частини ст. лейтенант Ритенбахер, начальник нагляду при таборі унтер-офіцер Міллер, головний лікар доктор Фрюхте тощо.
При будь-якій нагоді нацисти намагалися знищити якнайбільше полонених. Варта табору ретельно стежила, щоб ніхто з в’язнів не втік. Вночі кордони табору – береги кар’єру – освітлювали фари автомашин. Якщо хтось із в’язнів підходив до дротяної загорожі, або в кар’єрі помічали найменший шум – нацисти відкривали вогонь. Убитих і померлих складали на купу, а потім вивозили. Полонених через будь-яку підозру кидали до глибокої ями, де було десять камер. Там людина могла знаходитись лише напівзігнутою, без хліба і води, декілька днів. Одиниці витримували такі знущання. Щодня з бараків виводили по 5 осіб на розстріл. Інколи розстрілювали по 300-500 осіб. Смертників виводили до яру цегельного заводу, або на поле за елеватором, і розстрілювали там, залишаючи в снігу. Частину ув’язнених відправили до Німеччини.
За німецькими даними, взимку з 22 вересня 1941 по 1 травня 1942 р. у таборі загинуло бл. 37 тис. 650 радянських військовополонених. За радянськими даними, протягом 1941–1943 рр. у таборі знайшли свій спочинок 91 тис. осіб. В акті радянської Надзвичайної комісії з розслідування військових злочинів від 1 жовтня 1943 р. зазначено, що конкретними звинуваченими у знищенні військовополонених у т. зв. «Хорольській ямі» (Дулаг № 160) є гебіткомісар Ейзенах, начальник гестапо Дітман, комендант Зінгер, єфрейтор Нідерайн, німецькі лікарі Фрюхте і Шредер, а також поліцаї із допоміжної української ордкомендатури. Під час окупації спеціальний радянський загін майора І. Пураса зміг визволити з табору до 70 військовослужбовців із числа командного складу, учених і творчої інтелігенції.
Джерело: www.history-poltava.org.ua
с. Вишняки, Хорольський р-н
Табір військовополонених. Листопад 1941 – квітень 1942 рр. Тимчасово перебувало 400 радянських військовополонених, відібраних із Дулагу в Хоролі, для участі в сільськогосподарських роботах.
с. Ясоловецьке, Хорольський р-н
Табір військовополонених. Березень – квітень 1942 р. Тут тимчасово утримували 150 радянських військовополонених, відібраних із табору в Хоролі, для участі в сільськогосподарських роботах.
с. Андріївка, Хорольський р-н
Табір військовополонених. Вересень 1941 – березень 1942 рр. Тимчасово перебували полонені, відібрані із табору в Хоролі, для участі в сільськогосподарських роботах.
с. Петрівка, Хорольський р-н
Табір військовополонених. Листопад 1941 – травень 1942 рр. Тимчасово перебувало 150-200 радянських військовополонених, відібраних із табору в Хоролі, для участі в сільськогосподарських роботах.
с. Мелюшка, Хорольський р-н
Табір військовополонених. Вересень 1941 – березень 1942 рр. Тимчасово перебувало 200 радянських військовополонених, відібраних із табору в Хоролі, для участі в сільськогосподарських роботах.
с. Стайки, Хорольський р-н
Табір військовополонених. Осінь 1941 – весна 1942 рр. Тимчасово перебувало 216 радянських військовополонених, відібраних із табору в Хоролі, для участі в сільськогосподарських роботах.
с. Софієне, Хорольський р-н
Табір військовополонених. Жовтень 1941 – березень 1942 рр. Тимчасово перебувало 200 радянських військовополонених, відібраних із «Хорольської ями», для участі в сільськогосподарських роботах.
с. Ковалі, Хорольський р-н
Табір військовополонених. Жовтень 1941 – травень 1942 рр. Тимчасово перебувало 200 радянських військовополонених, відібраних із табору в Хоролі, для участі в сільськогосподарських роботах.
с. Аврамівка, Хорольський р-н
Табір військовополонених. Листопад 1941 – квітень 1942 рр. Тимчасово перебувало 200 радянських військовополонених, відібраних із табору в Хоролі, для участі в сільськогосподарських роботах.
м. Кременчук
Дулаг № 111. 9 вересня 1941 – жовтень 1941 рр. Був розташований на території колишньої казарми 12-го батальйону 75-го стрілецького полку РСЧА. Передислокований наприкінці вересня 1941 р. на станцію Лозова Харківської області. Комендантом табору був підполковник Фехтнер. Радянських військовополонених тут утримували тимчасово.
Дулаг № 134. Липень – поч. вересня 1943 р. Комендантом табору був підполковник Вигнер. Інформація про умови утримання та кількість жертв невідома.
Шталаг № 346-А. Кін. вересня 1941 – кін. червня 1943 рр. Тут перебувало 15-22 тис. радянських військовополонених, здебільшого з оточених у серпні 1941 р. під Уманню 6-ї та 12-ї радянських армій, а згодом полонених червоноармійців Південно-Західного фронту, переведених із Хорольського дулагу № 160 на поч. жовтня 1941 р. Створений за наказом начальника тилового району німецької групи армій «Південь» генерала фона Рока. Розміщувався у військових казармах. Територія була обнесена декількома рядами колючого дроту та обладнана вежами для озброєної охорони. Внутрішня територія табору була розмежована дротом до 20 блоків.
Умови утримання в’язнів були важкими. Добову норму харчування становили 200-300 гр. хліба низької якості та порція баланди з мерзлої картоплі та цукрових буряків. Приміщення казарм не опалювалось. Місць у казармах для всіх військовополонених не вистачало, тому частина з них перебула просто неба у блоках, обгороджених колючим дротом. Від голоду, холоду, епідемічних та шлунково-кишкових хвороб, а також внаслідок важких тортур з боку німецької охорони та української допоміжної поліції у таборах та шпиталі щодня помирало від 70 до 200 військовополонених. В’язнів табору використовували на важких фізичних роботах: будівництві дерев’яного мосту через Дніпро, автомагістралі Кременчук-Олександрія. Хворих і знесилених добивали, наповнюючи трупами величезні ями. Німці проводили фільтрацію серед військовополонених: відбирали комуністів, командирів, політпрацівників, євреїв, «ненадійних елеменітв», яких розстрілювали. В окремі дні кількість жертв становила 200 осіб.
Наприкінці 1941 р. у таборі перебувало 22 тис. 776 радянських військовополонених. Кількість померлих у середньому за добу становила 50 осіб, тобто 82 % за рік.
Дулаг № 346-Б. Кін. вересня 1941 – кін. червня 1943 рр. Тут перебувало 30 тис. радянських військовополонених. Табір знаходився в колишніх артилерійських складах та казармах артбатареї, був обгороджений кількома рядами колючого дроту та вежами для охорони. У листопаді 1943 р. радянська комісія встановила, що на території поблизу табору № 346-Б та госпіталю було розстріляно 26 тис. осіб.
Табір військовополонених. Жовтень 1941 – осінь 1942 рр. Перебувало 2-3 тис. радянських військовополонених. Полонені працювали на будівництві дерев’яного мосту через р. Дніпро.
м. Конотоп
Табір військовополонених № 314. Червень – липень 1943 р. Перебувало 100-130 поранених та хворих радянських військовополонених. Табір був розташований у будинках, загороджених колючим дротом. В одній будівлі перебували поранені військовополонені, у другому – хворі на тиф. У червні-липні 1943 р. табір був переведений до м. Брест. Кількість жертв невідома.
с. Лазірки, Оржинський р-н
Табір військовополонених. Був розміщений на території радгоспу ім. Куйбишева. Умови утримання полонених та кількість жертв невідома.
х. Грабів, Оржинський р-н
Табір військовополонених. Осінь 1941 р. Перебувало 125 радянських військовополонених, яких використовували на роботі з будівництва дороги. Кількість жертв невідома.
с. Стадня Барвіщина, Лубенський р-н
Табір військовополонених. Детальна інформація про табір відсутня.
с. Піски, Лубенський р-н
Табір військовополонених. Перебувало бл. 300 радянських військовополонених, які ремонтували дороги у м. Хорол.
с. Березоточа, Лубенський р-н
Табір військовополонених. 1941 – жовтень 1942 рр. Перебувало 120 осіб. У жовтні 1942 р. табір був переведений у м. Лубни.
м. Лубни
Дулаг № 132. 1942–1943 рр. У серпні 1942 р. був переформований в офлаг № 65. Створений на території колишнього вчительського інституту. Від голоду, холоду та хвороб тут загинуло 19,5 тис. осіб.
с. Федорівка, Чутівський р-н
Табір військовополонених. Перебувало 30 військовополонених, які працювали в селі.
с. Чутове
Табір військовополонених. Жовтень 1941 – березень 1943 рр. Загальна кількість полонених, утримуваних у таборі, невідома. У грудні 1941 р. з Харкова сюди доставили 300 радянських військовополонених, яких згодом розстріляли. У червні 1942 р. із кременчуцького табору у Чутове прибуло ще 200 військовополонених.
Табір облаштували у сараї колгоспу ім. Сталіна, який охороняли німці та поліцаї. Начальником табору був німець Говпе, заступником – Гофман, комендантом охорони табору – Голета (поляк), начальником караулу – унтер-офіцер Петрушевський (поляк).
Полонених використовували для будівництва та ремонту дороги Полтава-Харків. Годували у таборі буряком, капустою, кукурудзою. У день давали по 250-300 гр. хліба. Харчувались в’язні тим, що приносили місцеві селяни. Одяг військовополонених був зношений, порваний. У зимовий період ноги обмотували ганчір’ям, у літній – працювали без взуття. Багато полонених не могли ходити, руки і ноги були покалічені. Медичної допомоги ув’язнені не отримували. Військовополонених, що хворіли на дизентерію, вкидали до силосної ями поряд із табором. Тут же проводили розстріли полонених. У січні 1942 р. у таборі сталася пожежа через неправильне опалення, внаслідок чого частина військовополонених згоріла заживо (58), частина померла від опіків і ран, частина була закопана живцем. Загальна кількість жертв невідома.
с. Черняківка, Чутівський р-н
Табір військовополонених. Літо 1942 р. Тимчасово перебувало 13 військовополонених, які працювали на вирубці лісу.
с. Кочубеївка, Чутівський р-н
Табір військовополонених. Літо 1942 р. Полонені працювали на вирубці лісу.
с. Йосипівка, Козельщинський р-н
Табір військовополонених. Полонених використовували на роботах з ремонту дороги Полтава-Кременчук.
смт. Нові Санжари
Табір військовополонених. Вересень 1943 р. Перебувало 100 осіб. Табір був облаштований у приміщенні школи та районної в’язниці. Умови утримання полонених та кількість жертв невідома.
м. Сенча
Табір військовополонених. 1941 р. Табір був облаштований у приміщенні МТС за 1 км. від міста Сенча.
с. Яреськи, Шишацький р-н
Табір військовополонених. Вересень 1941 – вересень 1943 рр. Перебувало 240 радянських військовополонених, яких використовували на роботах у радгоспі «Яремовщина».
м. Полтава
Дулаг № 151. Вересень 1941 – вересень 1943 рр. Перебувало від 5 до 15 тис. радянських військовополонених. Табір, обгороджений двома рядами колючого дроту зі сторожовими вежами для озброєної охорони, був розташований на території колишніх артскладів. На території табору знаходилось 10 цегляних бараків. Полонених розміщували за національною ознакою. 300-400 офіцерів ЧА утримували окремо. Зовнішню охорону табору здійснювали німецькі автоматники по 10-12 осіб одночасно, на вежах були встановлені кулемети. Втеча військовополонених була практично неможливою. Внутрішня охорона табору складалась із української допоміжної поліції.
Дулаг мав свій лазарет (пропускна здатність 120-150 осіб). Після лікування хворих повертали у табір. Полоненим забороняли спілкуватися з цивільними мешканцями міста, переходити з одного бараку в інший, розпалювати багаття на території табору. Умови утримання людей були нестерпними. Військовополонені перебували в бараках із земляною або цементною підлогою, без стелі, вікон і опалення, будь-яких меблів, спали на підлозі, особливо потерпаючи від холоду в осінньо-зимовий період. Жахлива антисанітарія викликала масові інфекційні захворювання, найпоширенішим з яких була дизентерія. Лазню відвідували раз на місяць (мило видавалось в обмеженій кількості і не завжди). Харчування було мізерним, некалорійним, складалось із овочевої «баланди» з додаванням пшона або гречки. За деякими свідченнями, полонених годували тричі на день, за іншими – кожен отримував одну денну порцію, що становила 700–800 гр. «баланди» і 250 гр. вівсяного хліба. Ті, хто потрапляли на роботу за межами табору, отримували подвійну порцію.
Голодне існування, тяжка робота, холод і хвороби призводили до високої смертності. Щоденно гинуло 100-150 осіб. Померлих на території табору скидали в спільну яму. Комендантом табору до травня 1942 р. був Беккер, з травня по жовтень 1942 р. – капітан Гальм, після нього полковник Фон Кулявіц. Загалом адміністрація табору нараховувала 14 осіб. Німці проводили допити військовополонених, з’ясовуючи відомості економічного характеру про промислові об’єкти, сировинні ресурси, запаси і розробки корисних копалин на радянській території. Є дані про жорстоке поводження гітлерівців та поліцейських з в’язнями табору. Офіцер Вальтер систематично розстрілював полонених на очах населення міста. Один з німецьких офіцерів на прізвисько «Мисливець» розстрілював щодня 5-7 осіб. Військовополонених використовували як робочу силу на різних виснажливих роботах – земляних та будівельних, на розчистці руїн, заготівлі палива тощо. Протягом зими 1941–1942 рр. від голоду, холоду та хвороб загинуло бл. 15 тис. радянських військовополонених.
Дулаг № 205. Листопад 1941 – травень 1942 рр. У різні періоди тут перебувало від 1 до 6 тис. осіб.
Табір, обгороджений колючим дротом, був пересильним і підпорядковувався комендатурі 6-ї німецької армії. Охороняв табір загін з 300 осіб української допоміжної поліції – колишніх військовополонених. До адміністрації входили: підполковник Яух – комендант табору до червня 1942 р., Рудольф Керперт – комендант табору з червня 1942 до січня 1943 рр., заступник коменданта табору капітан Карл Фрістер – помічник коменданта табору по режиму Фріц Мюзентін, ад’ютант коменданта табору обер-лейтенант Отто Медер, начальник групи по розподілу полонених на роботу капітан Курт Вольфарт, абвер-офіцер табору Вільгельм Лангхельд. У повоєнний період усі вони були засуджені до розстрілу.
За встановленим розпорядком робочий день у таборі починався о 5-6-ій год. ранку з перевірки. Полоненим не дозволяли виходити з корпусів у невстановлений час. У разі порушення цього правила охорона могла розстрілювати їх на місці з веж. При супроводі полонених на роботи німецькі конвоїри били тих, хто відставав, прикладами та гумовими палицями. Робочий день тривав не менше 16 год., робота мала виснажливий характер. Зафіксовані численні випадки розстрілів знесилених людей на місці. Харчування було вкрай незадовільним. В’язні отримували на день «баланду» з води і погано розвареного зерна, картопляного лушпиння або зіпсованої капусти. У денному раціоні було передбачено 150 гр. хліба, однак ця норма видавалась один-два рази на тиждень. Доведених до відчаю полонених за спробу одержати порцію вдруге жорстоко били охоронці. У результаті штучно створених нестерпних умов серед військовополонених виникали масові інфекційні захворювання – тиф, дизентерія. Нацисти нацьковували собак на беззахисних полонених, часто стріляли в них. Зокрема, штабс-фельдфебель Вальтер Блюмшток особисто розстріляв 500 осіб та знущався над тифозними хворими.
Дулаг № 231. Січень-лютий 1943 р. Табір був сформований у березні 1941 р. у м. Лодзь (Польща) на базі Шталагу № 231, що прибув з Франції. Умови утримання полонених та кількість жертв невідома.
Табір військовополонених. Весна 1942 – лютий 1943 рр. Був розміщений на території Полтавського паровозоремонтного заводу. Перебувало 150 радянських військовополонених, які працювали на заводі, виконували підсобні та вантажні роботи на залізничних станціях, копали каналізаційні канави, ремонтували виробничі приміщення. Територія табору була обгороджена колючим дротом та мала чотири пости охорони по периметру.
с. Поділ, Велико-Багачанський р-н
Табір військовополонених. Відомо, що тут перебувало 600 радянських військовополонених.
м. Лохвиця
Табір військовополонених. Вересень 1941 р. Тимчасово перебували радянські військовополонені, захоплені в оточення Південно-Західного фронту. Полонених розформували по різних таборах військовополонених на території Полтавської області.
с. Дейнеківка, Диканський р-н
Табір військовополонених. 1942 р. Перебувало 150 військовополонених, яких використовували на сільськогосподарських роботах.
Олександр Пагіря, науковий співробітник Музею
Перелік використаних джерел та літератури
- Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ). – Ф. 68. – Спр. 348. – Т. 16.
- Вронська Т.В., Лисенко О.Є. Тюрми в нацистській карально-репресивній системі на окупованій території України // Український історичний журнал. – 2013. – №1. – С. 92-105.
- Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944) / Упор. Г. Дубик – К., 2000.
- Калібовець С. Спалені села Полтавщини (1941–1943) (за матеріалами розслідування злочинів нацистських окупантів в Україні) // Краєзнавство. – № 1. – 2013. – С. 71-79.
- Концентраційний табір «Хорольська яма» //
- http://np.pl.ua/2013/04/kontsentratsijnyj-tabir-horolska-yama
- Ревегук В. Полтавщина в роки радянсько-німецької війни (1941–1945). – Полтава: Дивосвіт, 2010. – 290 c.
- Полтавщина у Великій Вітчизняній війні 1941–1945: (до 65-ї річниці Перемоги над фашизмом) / Державний архів Полтавської області / Укл. Г. П. Білоус. – Полтава: АСМ, 2010.
- Полтавщина у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. 1941–1945 / Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1977. – 272 с.
