1924 р.н. – Роман Шумський

«Я ше в Радехові коли був, то ми зброю збирали, ту польську, шо поляки кидали. Складали в моїй стодолі в соломі, але там багато не можна було складати, бо тут вже рядянська влада наступала, то мій дядько приїхав до мене на подвір'я з фірою соломи повною, ту зброю забрав.То ми поїхали, в Станині її закопали. Там було багато зброї, карабіни, всьо там було. Така зброя була збирана, бо дуже багато зброї назбирали. Прийшла команда, коли тілько поляки відступали, то вони ту всю зброю кидали. Покидали і передівалися, і тікали до Румунії. Через Радехів дуже багато їх проходило. Там була панська кукурудза, та й в тій кукурудзі була зброя, аж кишіло від тої зброї.»

«На другу неділю думаю: «Я все одно втечу, як би воно не було!» Я вже оглянув там територію. Бачив, як там є, та контроль, шо провіряє, як там можна зорієнтуватися. Ну я, шо робити, знова збираюся в п'ятницю ввечері. То я вже на суботу є там, в суботу рано. Приїжджаю туда, приходжу до каси, беру білет до Кракова. Вона мене не питає, чого, як, шо там. Не питала ні документів, ні нічого. Білет в кішеню, думаю: «Якось я проскочу. Я мушу проскочити». І дивлюся – там, на тій контролі, там є віконце, і прохід. З одної сторони є ті, шо не провірені ше, шо не пройшли, а з другої – там сидять провірені. Охоронник ходить з кінця до кінця собі, не звертає увагу навіть на то. Я вже так добре зорієнтувався, шо йому то все одно. І він тілько повернувся туда задом – я коло каси – шмиг, і на другу сторону сів і сиджу, не рухаюся. Думаю: «Ну зараз прийде… ». Дивлюся – всьо добре. Не пройшов. Я ше сам собі не вірю, думаю, шо то ше певно не все, шо я тут вже перейшов. А там ше буде друга контроля, в поїзді. Так, як вони роблять. І дійсно так і було. Але в поїзді вже контролі не було. Там кілька пограничників з собаками ходили коло поїзда. Вони шукали, шо там може хтось везе. Провіряти документів – вже не провіряли. Я сів в поїзд вже з тими людьми, шо вже були перевірені і думаю: «Певно, ше будуть на границі перевіряти. Зупинять поїзд і на самій границі будуть провіряти». Але туди вагони були такі, шо від одного вагону до другого можна було дивитися, бо були віконця. В розі вагону було віконце і можна було в другий вагон дивитися, на одну сторону і аж там – на другу. Думаю так: «Тут недалеко до границі, поїзд рушить (а двері я міг собі сам відкрити, бо там відкривалися двері, то були такі вагони, шо собі відкривав двері сам), буду тілько  зближатися, я переїду границю, відразу вискочу в сніг і всьо - добре є. І поїхали». Я так сидів, сидів коло того вікна, дивився в одну і другу сторону, і чую: «Краков». Приїхали в Краків. Думаю: «Я на місці!» 

«В основному десь їздили. Ми один раз були тілько на акції в радгоспі, під Радеховом. Там, коли була висилка людей, то позабирали в людей худобу. Людей на збірпункт в  Радехів і там тримали. Ну то ми, кущовий провідник дав команду: «Збирай людей і йдіть позабирайте ті корови назад». Ми поїхали  вночі, ті корови забрали. Була охорона. Охорону держали під вартою, зробили всю роботу, відійшли. А пізніше послідні відпустили охорону і пішли з коровами. Корови віддали тим людям, котрих мали вивозити, котрі ще поховалися, не вивезли їх. То всіх не вивозили. А решта передали в УПА, маґазинували м'ясо для УПА. Ми такі роботи робили, заготовляли продукти для УПА, одежу шили, – то всьо наша робота була».